Яким чином юридичні особи – платники єдиного податку третьої групи ведуть облік доходів і витрат?

Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Юридичні особи – платники єдиного податку третьої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пункти 44.2, 44.3 статті 44 ПКУ (абзац п’ятий пункту 296.1 статті 296 ПКУ).
Юридичні особи – платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПКУ, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (абзац третій пункту 44.2 статті 44 ПКУ).
Облік доходів підприємства здійснюється відповідно вимог Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, а формування витрат – відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.
Пунктом 44.3 статті 44 ПКУ встановлено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менше:
2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статтей 39 і 39 прим. 2 ПКУ (підпункт 44.3.1 пункту 44.3 статті 44 ПКУ);
1825 днів – для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 ПКУ, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 пункту 44.3 статті 44 ПКУ (підпункт 44.3.2 пункту 44.3 статті 44 ПКУ);
1095 днів – для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 пункту 44.3 статті 44 ПКУ (підпункт 44.3.3 пункту 44.3 статті 44 ПКУ);
1095 днів – для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи (підпункт 44.3.4 пункту 44.3 статті 44 ПКУ).
Строки зберігання документів та інформації, визначені пунктом 44.3 статті 44 ПКУ, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої ПКУ, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів – з дня завершення строку їх дії).
У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статтей 39 та 39 прим. 2 ПКУ), що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву.
Передбачені пунктом 44.3 статті 44 ПКУ строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 ПКУ.
Абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПКУ).
Водночас зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Тому з питання відображення у бухгалтерському обліку доходів і витрат доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.
Головне управління ДПС у Запорізькій області